Головна | Реєстрація | Вхід Добро дня Гість
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [68]
Пошук
Наше опитування
Які теми української історії треба більше висвітлювати?
Всього відповідей: 21
Друзі сайту
[03.08.2015][Мої статті]
Плакати Юрія Неросліка - студентам! (0)
[28.07.2015][Мої статті]
РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОГО БАТУРИНА 2013-2014 рр. ПАЛАЦИ ІВАНА МАЗЕПИ ТА КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО (0)
[27.06.2015][Мої статті]
Плакат-оберіг виставки "Герої АТО" (0)
[21.06.2015][Мої статті]
Надія Савченко в Музеї плакату (0)
[04.05.2015][Мої статті]
Славік Кириленко і Моя бабуся - Фані Каплан. Про кіно... (0)
[06.12.2014][Мої статті]
Театр сепаратистського абсурду Національного музею Міноборони (0)
[05.12.2014][Мої статті]
«Айдар» відкриває виставку плакату у Щасті! (0)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Запозичення і взаємовпливи у розвитку озброєння давньоруського війська

Запозичення і взаємовпливи
у розвитку озброєння давньоруського війська

Ігор Печенюк,
підполковник, ад'юнкт кафедри історії, Військовий гуманітарний інститут
Національної академії оборони України

Вся історія людства є історією збройних сутичок, війн, малих та великих збройних конфліктів. Мабуть, неможливо знайти в масштабах земної кулі більш-менш значний відрізок часу, коли б не гинули в бою люди, не йшли воєнні зіткнення. Можна впевнено сказати, що війна з'явилася майже одночасно з появою людини. Вона брала в руки зброю, щоб убити іншу, собі подібну людину. За всю історію людства змінювалась зброя - від каменя та дубини до найсучаснішої зброї масового ураження.
Зброя, яка першою опинилася в руках людини, була універсальною, придатною як для полювання на дичину, так і на людину. Людина була і залишається єдиним представником савців, яка протягом багатьох тисяч років регулярно займається самознищенням. Про це свідчать численні археологічні дослід-ження на всій території Землі. Розвиток зброї для мисливства йшов парелельно із розвитком зброї проти людини і розділяти їх неможливо. Фактично це була одна і та ж зброя.
Вивчення військової справи Київської Русі - найбільш яскравого державного утворення середньовіччя на території нинішньої України - є однією з актуальних проблем сучасної вітчизняної військово-історичної науки. Впродовж століть люди вирішували свої суперечки досить часто за допомогою зброї. Вона, як пам'ятка історії й елемент матеріальної культури, несе інформацію про рівень і ступінь розвитку тогочасного суспільства, характер і спрямування історичних контактів, соціальні відношення люд-ських спільнот і зберігає в собі передові думки, ідеї і технологічні рішення, від вирішення яких залежало розв'язання проблем, що поставали перед людиною.
Інтерес до вивчення зброї та військової справи Київської Русі виник не випадково. Вихідним пунктом при вивченні військової справи в першу чергу є предмети озброєння, що тісно пов'язані з виробництвом матеріальних засобів і його досягненнями. Виявлення етапів еволюції і рівня розвитку озброєння служить основою для встановлення організаційного та родового складу війська Київської Русі, його бойових порядків, техніки та цілого ряду інших питань, що характеризують військову справу в цілому. Характер оздоблення і декорування зброї, як матеріальне втілення ступеню розвитку ремісничого виробництва, міжнародного обміну та технічних досягнень відбиває етнічні традиції народів, що мешкали на теренах Київської Русі. Модернізація окремих видів зброї, зміни в озброєнні та характері ведення війни незмінно призводять до зміни всієї системи військової справи. Аналіз розвитку озброєння дає інформацію як про військову організацію, так і про економіко-соціальну структуру суспільства Київської держави.
Про виробництво озброєння писав Б.О. Колчин, який зазначив: "В усіх народів технічний рівень металооброб-ного і металургійного виробництва більш за все відображається на видах, формі, якості та техніці виробництва насту-пального та оборонного озброєння... Зброярі при виготовленні зброї завжди першими реалізовували всі технічні досягнення свого народу" [1, с. 23]. Виробництво зброї та захисного озброєння, за всіх часів і в усіх народів, було найважливішою галуззю ремесла.
На процес формування історії збройової культури Київської держави наклали відбиток і особливе її геопо-літичне положення - межа Європи та Азії, що сприяло розвитку власного оригіналь-ного комплексу озброєння. Ряд предметів озброєння з території Київської Русі описані в багатьох публікаціях, де розглядаються разом з іншими пред-метами матеріальної культури, хоча досі не піддавались спеціальному дослід-женню.
Могутня у військовому відношенні Київська держава стала величезною лабораторією, де удосконалювалася військова справа, видозмінюючись під впливом різних сусідів, але не втрачаючи національної основи. Її збройово-технічний бік "вбирав у себе іноземні елементи, утворюючи унікальний симбіоз, що дозволяв різних ворогів перемагати різною зброєю" [2, с. 54, 64-65].
Зброярам молодої Київської держави було відкрито великий вибір військових виробів як близьких, так і далеких, розвинутих у військово-технічному відношенні країн. У створенні вітчиз-няного військово-технічного арсеналу, поряд з запозиченням чужого досвіду, давньоруськими зброярами розроблялися та використовувалися власні зразки списів, сокир, стріл, кистенів і мечів [3, с. 4]. Цей складний і тривалий процес створення давньоруської збройової куль-тури був досить різноманітним. Руська військова техніка постійно збагачувалася досягненнями північних і західних народів. У свою чергу середньовічні руські бойові засоби в багатьох відно-шеннях мали як загально-європейське, так і міжнародне значення, що вимірюва-лося величезним внеском, який Київська Русь додала у розвиток середньовічної збройової культури загалом [4, с. 12].
Знайомству Київської Русі з технічно передовим західноєвропейським озброєн-ням сприяли варяги-нормани, які служили найманцями у війську київських князів. Разом з ними на Русь приходили ремісники і, перш за все, майстри-зброярі. [4, с. 13]. Товарообмін суттєво сприяв утворенню великих зон зі схожою збройо-вою культурою і разючою швидкістю розповсюдження оригінальних військово-технічних досягнень.
Давньоруські дружинники успішно оволоділи західним мечем і східною шаблею, європейським ланцетоподібним списом і кочівницькою пікою, східним чеканом і меровінзьким скрамасаксом, азіатським сфероконічним шоломом і каролінзькими шпорами, близькосхід-ними кистенями, булавами і північними ланцетоподібними стрілами. У споряд-женні воїна Київської Русі знайшлося місце й таким, здавалося б, взаємо-виключним бойовим засобам, як важкий меч і легка шабля, масивному списові і легкій сулиці, полегшеному чеканові і масивній похідній сокирі, легким стрілам і важким арбалетним болтам [5, с. 76].
Кожний з дослідників по-своєму намагався пояснити характерність і сусідство різних видів військової зброї. Так виникли і оформилися дві концепції, одна з яких пов'язувала розвиток озбро-єння зі східним, а друга - із західним впливом [6, с. 35; 7, с. 19; 8, с. 14]. Останнім часом з'явилася ще одна думка, яка схиляється до переваг у озброєнні давньоруського ратника над озброєнням західноєвропейського рицаря [9, с. 37].
Проте збройова культура Давньо-руської держави явище складніше, ніж просте запозичення. Озброєння було не лише східним, західним чи місцевим. Русь була посередницею між Заходом і Сходом, а її зброярі досконало володіли величезним спектром сучасних для того часу бойових засобів різних країн. Багато-племінний склад війська Київської Русі, що включав, крім воїнів слов'янських земель, найманців і союзників, спричинив швидке взаємозбагачення військово-технічними новинками, популярними засобами збройної боротьби.
Механізм включення у давньоруський арсенал зброї західного зразка досить складний. Його початковий етап пов'язаний з появою на Русі найманців- варягів. Їхні дружини зосереджувалися у княжих містах, де і формувалася синкре-тична дружинна культура. Саме нормани були постачальниками у Русь високо-якісних мечів, франкських і каролінзьких клинків, скрамасаксів, деяких форм списів, сокир, стріл, круглих щитів, кращих зразків кінського спорядження. Проте й варяги зазнали на собі впливу давньоруської збройової культури. Вони швидко оволоділи шаблею, одягли коніч-ний шолом, широко стали застосовувати кольчугу, взяли на озброєння кочівницьку піку, східний чекан, руську бойову сокиру, імовірно, й складний лук, округлі стремена і деякі предмети упряжі, навчилися прийомам ведення кінного бою [10].
Військова справа і озброєння війська європейських і азіатських держав як історично, так і традиційно відрізнялися. Різними були принципи ведення бою і загальні тенденції розвитку збройової культури в цілому. У збройовій культурі "Захід прагнув до удосконалення даного зразка до повного досягнення наміченої мети, наприклад, до непроникної зброї, нищівного меча і под., не турбуючись про пропорційність їх силам того, хто бореться, та умовами бойової обстановки; Схід же, навпаки, перш за все турбувався про те, щоб озброєння ні в чому не обмежувало і не дуже втомлювало воїна і лише у цих межах практичної застосо-вуваності розвивав бойові властивості своєї зброї до можливого удосконалення" [11, с. 81]. Це твердження Е. Ленца не застаріло і зараз, хоча складний процес освоєння різноманітної зброї давньо-руськими воїнами протікав в умовах існування полярних протилежностей, зрозуміло, що він не зводився лише до механічного накопичення імпортованих виробів. Поряд із запозиченням чужого досвіду, найвдаліших технічних ідей, створювалися, тиражувалися і доводи-лися до оптимальної якості власні вироби практично всіх уживаних того часу зразків озброєння - мечів, шабель, бойо-вих сокир, списів, луків і стріл, само-стрілів, кистенів, булав та ін. [9, с. 38].
Незважаючи на існування, регіональні особливості у озброєнні і способах ведення бою на Русі були не настільки великими, щоб суттєво змінити засоби збройної боротьби. Відмінності іноді мали тимчасовий характер і зводилися до розповсюдження тієї чи іншої зброї, наприклад, сокири на півночі, а списа на півдні. В цілому ж засоби збройної боротьби були майже єдиними для всієї території Давньоруської держави, вони поєднували у собі риси Сходу і Заходу, а на загальному фоні євразійського серед-ньовіччя представляли дещо особливе. У Київській Русі ІХ - ХІІІ ст. складається неповторна своєрідність збройового мистецтва, яка на багато сторіч уперед визначила шляхи розвитку власної зброї і будувалася на поєднанні високої сприй-нятливості та творчої самостійності [9, с. 39].
В історії східноєвропейської бойової техніки й озброєння збройова справа Київської Русі відіграла прогресивну роль, що вплинуло на розвиток не лише військової справи, а й на культуру, науку і техніку взагалі цілого ряду як місцевих, так і сусідніх племен і народів. Найвід-даленіші землі Давньоруської держави отримали технічно передове і найсучас-ніше для того часу озброєння.
Практично уже до другої половини Х ст. становлення і самостійний розвиток збройової справи у Київській Русі досяг такого рівня, коли сам почав впливати не лише на окраїнні землі держави, але і на ближніх і віддалених сусідів. Давньо-руські мечі, наконечники піхов мечів і шабель, чекани, сокири, шоломи, а пізніше булави, кистені та інша зброя проникли у Північну та Центральну Європу і викликали там власне насліду-вання. Військово-технічні процеси, що відбувалися у самій Київській державі, мали загальноєвропейське значення. Під впливом руського клинкового вироб-ництва у країнах Європи відбулося пере-оснащення франкського меча, що приз-ведо до розповсюдження рукояток нових форм [12, с. 34-35]. Суттєвою була роль Київської Русі й у створенні мечів із викривленим навершям і перехрестям, необхідних для ведення кінного бою. Суттєвим впливом збройового ремесла русів пояснюється поява у ХІ ст. у Східній Прибалтиці однолезових шабель-мечів [13, с. 82]. Роль давньоруської зброї у появі в Волзькій Булгарії у ХІІ-ХІІІ ст. шабельних гард кругового захисту руки та запозичений північноєвропейськими зброярами наконечник піхов меча "зі східною пальметкою", що був вироблений у Києві, доведено вченими-археологами [14, с. 39]. При оздобленні багатьох зразків зброї, знайдених у Данії, Швеції, на о.Саарема використані орнаментовані мотиви Русі. Моду руських дружинників хизуватися у золочених сфероконічних шоломах запозичили заможні воїни Польщі, Угорщини, Самбії [15, с. 58]. Вікінги принесли на батьківщину не лише руський чекан, але і сфероконічний шолом [16, с. 47].
Київська Русь була найбільшим постачальником європейської зброї і на Схід. Її купці торгували зброєю з Волзь-кою Булгарією, Хорезмом, Арабським халіфатом. Разом з тим Русь постачала зброю як власного, так і східного виробництва на Захід і Північ - у Чехію, Угорщину, Польщу, слов'янське Помор'я, країни Прибалтики та Швецію. На Сході високо цінували мечі і панцирі, що привозилися з Київської Русі [17, с. 474]. Навіть у далекій Франції добре знали "чудові кольчуги, зроблені на Русі" [18, с. 109].
Постійно розвивалися військово-технічні стосунки русичів зі степовиками. Вже у ранньокиївський період східні шаблі, булави, кистені, піки, чекани, стріли, шоломи, спорядження вершника і способи ведення бою вершниками були сприйняті княжим дружинним середо-вищем і помітно вплинули на форми і склад власного руського озброєння і прийоми його бойового застосування. У подальшому, навпаки, бойові засоби Київської Русі усе більше проникають у кочівницьке середовище [19, с. 141]. Якщо спочатку чорні клобуки, торки, половці і берендеї задовольнялися лише трофейною зброєю, захопленою на полі битви, то невдовзі вони починають купувати продукцію київських зброярів та замовляти її у відповідності до власних смаків, уподобань, фізичних даних та ін.
Постійні війни, військові сутички і конфлікти зумовили попит на зброю і предмети військового спорядження. Це пояснюється тим, що у кочових народів збройове ремесло було розвинуте слабше, ніж у осілих слов'янських племен [20, с. 11].
Таким чином, процес створення і розвитку власної збройової культури був явищем багатоманітним, що привело до виникнення оригінального і неповторного за своїми властивостями й особливостями цілого комплексу бойових засобів, який неможливо уявити без військово-техніч-них взаємин Русі, Заходу і Сходу. Києво-руська військова техніка постійно пере-бувала у пошуку нових видів озброєння і збагачувалася досягненнями сусідніх племен і народів.
Розвиток давньоруського збройового ремесла на досконалій матеріально-тех-нічній базі дозволяв виробляти озброєння і оснащати військо сучасною для того періоду бойовою зброєю, а удосконалення його зразків у багатьох відношеннях мало загальноєвропейське значення.


Джерела

1. Колчин Б.А. Черная металлургия и металлообработка в древней Руси: Автореф. дисс. … канд. тех. наук. - М., 1950.
2. Арциховский А.В. Археологические данные по варяжскому вопросу // Культура древней Руси. - М., 1966.
3. Сухарев Ю.В. Очерки по ранней военной истории восточных славян и Руси V-ХІІІ вв. - СПб., 1992.
4. Бережинський В.Г. Збройова культура Київської Русі та скандинавські запозичення // Збірник наукових праць ВГІ НАОУ. - 1999. - № 2. - С. 12-17.
5. Кирпичников А.Н. Военное дело Руси ІХ-ХV вв.: Дисс. … д-ра ист. наук. - Л., 1975.
6. Висковатов А.В. Историческое описание одежды и вооружения российских войск. - СПб., 1841. - Ч. 1.
7. Бранденбург Н.Е. О влиянии монгольского владычества на древнее русское вооружение // Оружейный сборник. -1871. - № 1-4.
8. Железнов В. Оружие русских в допетровский период // Военный сборник. - 1903. - № 12.
9. Бережинський В.Г. Зброя Київської Русі. - К.: Ін-т археології НАНУ, НДЦ ГП ЗСУ, 2000. - 296 с.
10. Бережинський В.Г. Варязький вплив на формування збройової культури Київської Русі // Проблеми і задачі воєнної історії в сучасних умовах. Збірник матеріалів науково-практичної конференції м. Київ 27-28 січня 1998 року. - К., 1998. - С. 83-92.
11. Ленц Э. Указатель отделения средних веков и эпохи Возрождения. Собрание оружия. - СПб., 1908. - Ч. 1.
12. Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие. Мечи и сабли IX-XIII вв. // Свод археологических источников. Археология СССР. - Вып. Е 1-36. - М.Л.: Наука, 1966. - Вып. 1.
13. Paulsen P. Sabelschwerter im Ostseeraum. Documenta Archeologica. - Bonn, 1956.
14. Paulsen P. Schwertortbander der Wikingerzeit. - Stuttgart, 1953.
15. Кирпичников А.Н. Русские шлемы X-XIII вв. // Советская археология. - 1958. - № 4.
16. Paulsen P. Axt und Kreuz in Nord und Osteuropa. - Bonn, 1956.
17. Рыбаков Б.А. Ремесло древней Руси. - М., 1948.
18. Дробинский А.Н. Русь и Восточная Европа во французском средневековом эпосе // Исторические записки. - М., 1948. - Т. 26.
19. Кирпичников А.Н. Шлем ХІІ в. из погребения кочевника. (По материалам раскопок Кобяковской археологической экспедиции). 1960 г. // Археологические раскопки на Дону. - Ростов-на-Дону, 1962.
20. Росляков А.А. Основные черты военной системы азиатских степняков // Известия Туркменского филиала АН СССР. - 1951. - № 2.

До змісту Воєнна історія №2 за 2003 рік

Категорія: Мої статті | Додав: админ (14.10.2013)
Переглядів: 467 | Теги: Запозичення і взаємовпливи у розвит | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: