Головна | Реєстрація | Вхід Добро дня Гість
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [68]
Пошук
Наше опитування
Які теми української історії треба більше висвітлювати?
Всього відповідей: 21
Друзі сайту
[03.08.2015][Мої статті]
Плакати Юрія Неросліка - студентам! (0)
[28.07.2015][Мої статті]
РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОГО БАТУРИНА 2013-2014 рр. ПАЛАЦИ ІВАНА МАЗЕПИ ТА КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО (0)
[27.06.2015][Мої статті]
Плакат-оберіг виставки "Герої АТО" (0)
[21.06.2015][Мої статті]
Надія Савченко в Музеї плакату (0)
[04.05.2015][Мої статті]
Славік Кириленко і Моя бабуся - Фані Каплан. Про кіно... (0)
[06.12.2014][Мої статті]
Театр сепаратистського абсурду Національного музею Міноборони (0)
[05.12.2014][Мої статті]
«Айдар» відкриває виставку плакату у Щасті! (0)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

ВІЙСЬКОВА МУЗИКА КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

ВІЙСЬКОВА МУЗИКА КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
(на прикладі Київського полку: 1648-1782 рр.)

Лариса БАРАНІВСЬКА,
кандидат мистецтвознавства, завідувач відділу національної культури Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України

В українському музикознавстві донині відсутнє цілісне дослідження, присвячене розвитку військової музики в умовах функціонування козацько-гетьманської держави другої половини XVII-XVIII ст. У відомих на сьогодні виданнях "Історії української музики" (1922 р.) М. Грін-ченка, "Історії української музики" (1965 р.), навчальному посібнику О. Шреєр-Ткаченко "Історія української музики" (К., 1980, Ч. 1), а також акаде-мічному виданні "Історія української музики" (К., 1989, Т. 1) висвітлені лише окремі аспекти військової музики цієї доби. Зокрема, в статті Т.В. Шеффер "Військові оркестри" розглянуто окремі сфери діяльності військових музикантів та їх функції; інструментальний склад військових оркестрів; подано єдину згадку про діяльність Генеральної війсь-кової музики (1723 р.) та військових музи-кантів гетьмана К. Розумовського (1750 р.) [1, с. 350]. На жаль, відсутні прізвища й імена військових музикантів, лише поставлене питання щодо можли-вого репертуару військових оркестрів. У статтях дослідників Г. Разумцевої та Ю. Фігурного розглядається історія української військової музики від Княжої доби до початку XIX ст., де охоплено і період доби Гетьманщини [2]. Автори також фрагментарно висвітлюють сфери застосування військової музики в Україні зазначеної доби, функційне призначення музики, частково характеризують війсь-кове музичне мистецтво Запорізької Січі. У дослідженнях П. Круля особлива увага приділена історії рогового оркестру в Україні та духовим музичним інстру-ментам в інструментальних капелах [3].
Авторка цієї статті вперше поставила за мету виявити певні історичні періоди в розвитку військової музики в Україні другої половини XVII-XVIII ст. Також, одним із важливих аспектів її дослід-ження є розгляд характеру та форм діяль-ності військових музикантів на терені лівобережних полків зазначеного періоду. Означена мета зумовила відповідне зав-дання цієї статті: схарактеризувати та реконструювати форми діяльності війсь-кових музикантів Київського полку як сфери суспільно-політичного та куль-турно-музичного життя в Україні другої половини XVII-XVIII ст.
Отже, з утворенням козацько-гетьман-ської держави полки, що раніше були військовими одиницями, набули нових функцій - державно-адміністративної структурованості і стали організаціями адміністративно-територіального, судо-вого та військового устрою. Полк з цент-ром у Києві було сформовано 1648 року. Спочатку до його складу входили 17 со-тень (з 1649 р.), а з 1654 року було вклю-чено ще три сотні Переяславського полку (Остерська, Козелецька й Заворицька). Після Андрусівського перемир'я (1667 р.) на території Лівобережної України з Києвом (крім правобережної його части-ни) остаточно склалося десять полків, серед яких був Київський полк. На по-чатку XVIII ст. адміністративний центр полку було перенесено до м. Козелець. Очолював адміністративно-територіальну одиницю полковий уряд - вища цивільна і військова адміністрація, до якої належали полковник та полкова старшина (обозний, суддя, писар, осавул і хорунжий).
Відповідно до територіально-полко-вого устрою в Україні існувала мережа полкових військових музикантів. Полкова музика була складовою частиною цивіль-ного й військового життя полкової адмі-ністрації і розташовувалася у будинку полковника [4, с. 64]. Донині збереглися будинки полкових канцелярій Лівобереж-ної України-Гетьманщини, серед яких будинок Київської полкової канцелярії у Козельці, збудований у 1752-1763 рр. архітектором А.В. Квасовим за участю архітектора І.Г. Григоровича-Барського. Як відомо, у середині XVIII ст. для пол-кових військових музикантів будували спеціальні приміщення.
До полкових клейнодів як атрибута військової й цивільної влади в Україні, належали: пернач (або шестопер) - від-знака полковника; корогва - прапор полку, що знаходився у хорунжого; значок, який у будні заступав корогву; печатка полкова, що зберігалася у полкового судді; гарма-ти - загальновійськові клейноди, якими відав обозний, а також музичні інстру-менти сурми (труби) - військові клейноди під віданням сурмача та литаври (котли) - військові клейноди полку, що знаходилися у довбиша (довбуша). Традиційно литав-ри були зображені на полковій печатці. По закінченні терміну клейноди передава-лися новообраній старшині або зберіга-лися до обрання у Генеральній військовій канцелярії (церкві або скарбниці).
Полкова та сотенна старшина надавала охоронні документи музичним цеховим об'єднанням та військовим музикантам, що діяли на території козацько-гетьман-ської держави. До таких актів належать і лист від 20 лютого 1751 року київського сотника Павла Гудими до гетьмана К. Розумовського про передачу цеху музи-кантів (на Подолі м.Києва) від магістрату "в ведомство сотенного Кіевскаго прав-ленія" [5, арк. 2-2 зв.]. Як свідчать доку-менти, інколи полковники несанкціоно-вано відбирали музичні цехові об'єднан-ня. Так, з жалуванної грамоти Петра I від 3 березня 1710 р. дізнаємося про "отоб-раніе" київським полковником Гр. Коров-ченком музичного цеху від київського магістрату [6, арк. 2].
Призначення на посаду нового полков-ника супроводжувалося урочистою цере-монією. На центральній площі полкового міста (подеколи поруч з будинком полков-ника) збирався весь полк, з полковою й сотенною старшиною включно, прапо-рами і полковою музикою. Для призна-чення полковника на посаду приїздив відряджений гетьманом представник ге-неральної старшини. Полковій і сотенній старшині, яка збиралася, повідомлялося про призначення нового полковника, зачитувався гетьманський універсал з цього приводу. Новообраному полковнику вручалися знаки полковницької влади (пернач, прапор, значок й литаври). За традицією, урочистий ритуал обрання полковника супроводжувала полкова музика. За звичаєм, що зберігся ще за часів Запорозької Січі, полковника іноді накривали шапками або прапорами. Потім правили молебень, полковник приносив присягу і приймав справи від свого попередника [7, с. 505].
Служба полкових музикантів прирів-нювалася до військової, тому вони й називалися полкові військові музиканти. До складу полкової військової музики середини XVII - першої половини XVIII ст. належали: трубачі (трембачи або тренбачи), які грали на трубах; сурмачі (грали на сурмах), довбиш (литаврщик) та виконавці, які грали на пищалках. У середині XVIII ст. (за матеріалами Румян-цевського опису 1766 р.) до складу полко-вої військової музики входили трубачі, валторністи та гобоїсти [8, c. 84]. Полко-вих музикантів очолював старший музи-кант ("атаман трубецкой"), який теж був виконавцем, найчастіше - трембачем (на-приклад Андрій Палеєнко, Максим Якуб-ський, Яків Смеловський). Як пишуть П. Житецький та Д. Багалій, до складу полкової музики XVII-XVIII ст. належав особливий тип військових кобзарів, бан-дуристів та трубачів. Декілька таких вико-навців згадуються в архівному документі Полтавської міської книги 1711 року: Семенов "слепий трубач" та бандурист "Данилова син слепий", які належали до військових музикантів Полтавського полку [9, с. 296]. Найчастіше, бандурис-тами та кобзарями ставали ті козаки, що втрачали зір у боях або полоні. Вони були музично чи поетично обдаровані, мали блискучу пам'ять. Кобзарі користувалися надзвичайною пошаною у війську і серед народу. Як зауважив Д. Багалій, сліпих виконавців (бандуристів, кобзарів, тру-бачів) офіційно приймали у полкову служ-бу "в качестве музыкантов и выдавали им жалование наравне со зрячими". Крім того, вчений підкреслив, що "свидетель-ство о слепых музыкантах в козацких малороссійских полках" вимагає особли-вого дослідження.
За підтримки гетьманів та генеральної старшини, упродовж XVIII cт. відбува-лося упорядкування мережі полкових музикантів. За часів гетьманування П. По-луботка (1722-1724 рр.) було здійснено поіменний облік усіх полкових і сотенних служителів Лівобережжя України, зо-крема, військових "трубачов и музикан-тов" [10, арк. 62]. У 1732 та 1744 рр., від-повідно до "Генеральних определений на полковие музики, с общего согласия Гене-ралной старшини и полковников, опре-делено во всяких полках быть трубачей по четире, сурмачей по два, довбушу по одному, а жалованія им производить тру-бачам во всяком полку с той канцеляріи по 20 руб., а протчим трубачам, сурмачам и довбушу каждому по 15 руб., что учинит сумму 1.140 рублей" [11, арк. 1-2].
Компути та реєстри Лівобережних полків першої половини XVIII cт. збе-регли кілька списків полкової старшини та служителів, у складі яких іменні спис-ки полкових військових музикантів. Доку-менти свідчать, що серед полкових музи-кантів були сімейні династії (серед них: трембачі Андрій Палеєнко і Данило Палеєнко, сурмачі Данило Пищалка і Іван Пищалка, 1723 р.) [12, арк. 6 зв. - 7]. До того ж в числі полкових музикантів згадуються й малолітні виконавці, як, наприклад: Антон "малскій трембач" Лубенського полку [13, арк. 265]. Служба військових музикантів тривала декілька років, а іноді й десятки років. Відомо, що полкові військові музиканти перебували на умовах "заключеннаго з ними конт-ракту", тобто діяла контрактна система.
Кадри полкової військової музики поповнювались і з вихованців полкових артилерій, а також Генеральної військової артилерії. У донесенні генерального обоз-ного Семена Кочубея до гетьмана К. Розу-мовського від 8 грудня 1760 року повідом-лено, що "один артилерійскій трубач взят и причислен к полковой музыке" гетьмана К.Г. Розумовського [14, арк. 2]. Крім того, із полкових військових музикантів попов-нювали штат Генеральної військової музики. Наприклад, Генеральною війсь-ковою канцелярією 25 липня 1723 р. від-правлено указ Стародубському наказному полковнику "о присылке двох трембачов при пол-ковой музице тамошней найдуючихся, а іменно Остапа да Лаврена" для "определенія их на место отбулых музык в здешней войсковой му-зице". Ласкевич Онуф-рій - тренбач "войсковой музыки" Київського полку переведений "за сыском к той службе" до Глухова, де 3 червня 1751 року був зарахо-ваний до Генеральної військової музики [15, арк. 2-5].
Упродовж XVII-XVIII ст. на території Лівобережної України існувала практика навчання пол-кових військових музикантів, а з 50-х років XVIII ст. на базі Глухівської інстру-ментальної капели гетьман К.Г. Розумов-ський планував готувати військових музи-кантів для всіх полків Лівобережної Геть-манщини [11, арк. 2-2 зв.]. У жовтні 1758 року лубенський полковник Іван Кулябка поставив питання про навчання козацьких дітей (віком від 12 до 15 років) грамоті, співу та військовим "екзерциціям", а також забезпечення освіченими кадрами полкові та сотенні канцелярії Лівобереж-ної України. Свій "проект" І. Кулябка виклав у "предложениях" до гетьмана К. Розумовського. Також рекомендовано "примечать тех, которые будут иметь луч-шие голоса, чтобы из них выбирать в пев-чие к царскому двору или "к дому" вашей ясневелможности". Контроль за виконан-ням цих "предложений" було покладено на полкову та сотенну старшину [8, с. 69-70]. Як свідчить О. Лазаревський, "проект" І. Кулябки було впроваджено в усіх десяти лівобережних полках.
Полкові військові музиканти, як і всі полкові служителі, отримували "денеж-ное и хлебное жалованіе" (т. зв. "роковую плату"), яка нараховувалася щорічно в грудні. До 1722 року ці кошти надходили за рахунок "порціонних" та "раціонних" зібрань з населення у грошовій формі та провіанту. У документах вони значаться як "полковие денги, собранние з товари-ства того полку" або "збори на консис-тентов" [16, арк. 353; 13, арк. 361-361 зв.]. На відміну від полкових служителів, полкова старшина, відповідно до указу гетьмана І. Скоропадського, "отбувала войсковую службу, не беручи роковой плати и довольствоваться з маетностей, мелниц и протчих своих угодій", а доходи на них зібрані утримувались "на споря-женіе артилеріи полковой" [10, арк. 115]. З 1722 року й протягом другої половини ХУІІІ ст., за часів діяльності Першої та Другої Малоросійської колегій, нараху-вання жалування ("зарплати") полковим служителям, враховуючи й військових музикантів, відбувалося з "малороссійс-ких доходов". Як свідчить лист від 13 січ-ня 1729 року, надісланий із Генеральної віськової канцелярії "в Государственную Коллегію Іностранных Дел": "малорос-сійскіе доходи, собираемие в Скарб войс-ковой употреблялись на внутренніе мало-россійские нужди", до яких належали утримання та нарахування "жалованія": "компанейцам за службу, артилерійским служителям, музице войсковой, судовой и войсковой канцелляріи, Генеральной войсковой артиллеріи" [16, арк. 10].
Полкові музиканти одержували порів-няно невелику плату. Річна плата пол-ковим військовим музикантам, як і служи-телям, видавалася не завжди вчасно. Про затримку у виплаті грошей свідчать доку-менти, а також численні скарги від ота-манів полкових музик до Генеральної військової канцелярії, полкових старшин і гетьмана. Так "суплеки" (скарги) пода-вали й військові музиканти Київського полку. Мали місце випадки, коли за-тримка у виплаті зарплати полковим музикантам відбувалася з вини полкової старшини, а також випадки, коли полко-вих військових музикантів залучали до приватних робіт полковника (будівельних, господарських тощо) [13, арк. 210 зв.]. На зловживанні полковниками своїми права-ми наголошено в "Рішительних пунктах" (ст. 7) гетьмана Данила Апостола: "За бывшаго гетмана І. Скоропадскаго неко-торые Полковники для прихотей своих надслушность повымышляли були из-лишние взятки и неналежные от козаков здирства, о чом были челобитные з пол-ков, и за ту вину они Полковники штра-фованы" [17, с. 362-363]. Крім "денеж-ного и хлебного жалованія" полкові війсь-кові музиканти отримували мундир ("мундер"), який видавався наприкінці поточного року [16, арк. 420 зв.].
Полкові військові музиканти користу-валися пільгами. Подвір'я, в яких вони мешкали, на рівні з дворами полкової та сотенної старшини, а також працівників полкових канцелярій належали до віль-них, тобто звільнялися від "общенарод-них повинностей и податков". Серед полкових військових музикантів були й такі, що отримували ранги старшинських посад (за особливі заслуги). Приміром, у "ведомости" (1766 р.) під час укладання Румянцевського опису, зареєстрований абшитований значковий товариш Хома Трембач, очевидно, колишній військовий музикант [8, с. 84].
На території Лівобережжя другої поло-вини XVII-XVIII ст. діяли ратушні (або міські) управління, які підпорядковува-лися козацько-гетьманській адміністрації. В числі ратушних служителів по Київ-ському полку (1722-1723 рр.), названий дзегармистр (від нім. "дзикгер" - годин-ник з боєм), який одержував на рік 6 руб. грішми, кожух, 4 четверики жита, 2 чет-верики круп, сіль, сало, чоботи; "бара-банщик городской", "тесель роковой", "коваль роковой", "рибалки", "кликун", "стадник". У Новгородській сотні Старо-дубського полку також згаданий "довбиш ратушний" [18, с. 298-299].
Невід'ємною частиною військового життя були походи. В основному, в похід вирушала полкова музика, похідна канце-лярія, а також полковий капелян та похід-на церква. До участі у походах запрошу-валися полкові музиканти, найчастіше - "трембачі", а також згадуються співаки-заспівувачі. Про надіслання таких вико-навців поступали розпорядження з Генеральної військової канцелярії до пол-кової старшини. Зокрема, згадуються військові музиканти та литаврщик "в быт-ность з полковником киевским Танским", які були учасниками походу "при реке Днепр" (1746 р.) [19, арк. 3-4]. Традицій-ним атрибутом походів були військові трофеї, серед них - музичні інструменти: литаври, барабани, котли, труби, сурми, пищалі тощо.
Військова полкова музика мала велике значення в суспільному й культурному житті полкових міст тогочасної України - Гетьманщини. Тому, залежно від завдань і умов застосування, визначилися основні різновиди української військової музики другої половини XVII-XVIII ст.: офіцій-но-церемоніальна, службово-стройова, сигнально-фанфарна, розважально побу-това, концертна військова музика. Особ-ливо часто у щоденниках генерального підскабія Якова Марковича та генераль-ного хорунжого Миколи Ханенка згадує-ться про військову музику, яка використо-вувалася під час зустрічі високоповажних осіб, від'їзд чи приїзд гетьмана тощо. Як наприклад, у липні 1706 р. вперше від-відав Київ російський цар Петро I, якого зустрічали "при игрании музыки войско-вой" (очевидно, виступав і магістратський оркестр) [20, с. 59].
Нотних джерел військових оркестрів за період існування козацько-гетьманської держави (1648-1764) не виявлено. Але, зберігся список нот бібліотеки Київського магістратського оркестру, який відновив свою діяльність з 1768 року (на чолі з капельмейстером Я. Станкевичем). Цей документ свідчить, що оркестр виконував побутову музику: марші, вальси, поло-нези, кадрилі, а також українські танці. Також, в репертуарі оркестру значне місце займала західноєвропейська музика (І. Плейєль, Д. Штрейбельт, К. Глюк, В. Моцарт, А. Буальдьє, Е. Мегюль, Дж. Россіні) [21, с. 121]. Очевидно, у репертуарі військових (та рогових) оркестрів існували різні аранжувальні твори (українських мелодій, творів захід-ноєвропейських композиторів тощо). Про це свідчить зміст двох нотних зошитів, які збереглися в нотозібранні родини Розу-мовських. Перший зошит під назвою "Рогової музики різні штучки й пісеньки" містить невеликі п'єси-мініатюри (від 8 до 30 тактів), серед них: алеманди, менуети, рондо, пісні-марші та ін. Інший зошит складається з 12-ти "Російських пісень" (серед них дві українські: "Ой гай, гай зелененький" - № 4, "На бережку у став-ка" - № 9), а також фрагмента увертюри до популярної на той час комічної опери іспанського композитора Висенте Мар-тіна-і-Солера "Рідкісна річ" ("La cosa rara").
Полковий та сотенний уряд Ліво-бережної України XVIII ст. як представ-ники гетьманської адміністрації прово-дили набори українських співаків до Придворної капели у Петербург. Такі заходи доручали музичноосвіченим пра-цівникам, багато з яких відбули при-дворну службу при імператорській капе-лі. Серед них: сотник лохвицький лубен-ського полку Кирило Качановський (про-водив набір 1746-1750 рр.); сотник черні-гівського полку Олександр Брежинський (1749 р.); військовий канцелярист Ми-хайло Пурна (1763 р.); капрал глухів-ського гарнізону Фадей Кореневський та солдат київського гарнізону київського полку Іван Черніговський (1746 р.) [22, арк. 80-80 зв., 82-86].
Такий стан функціонування генераль-них та полкових військових музикантів, їх професійна діяльність на території Ліво-бережжя існувала до 1764 року. 10 листо-пада 1764 року було видано царський указ про ліквідацію гетьманства й утворення Малоросійської колегії - органу управ-ління Лівобережною Україною (діяла до 1786 р.) на чолі з її президентом П. Ру-мянцевим. Наступні укази протягом 1765-1774 років були спрямовані на скасування полкового устрою Лівобережної та Сло-бідської України. Одним з останніх був урядовий указ від 7 листопада 1775 р. про чинність на Лівобережній Україні "Уста-новления о губерниях", згідно з якими територія Російської держави поділялася на 41 губернію. Так було проголошено ліквідацію полкового устрою. Останнім законодавчим актом був указ 28 червня 1783 р. Воєнної колегії про перетворення колишніх лівобережних козацьких полків на регулярні полки російської армії: з 10 гетьманських і 3 компанійських утворили 10 регулярних карабінерних полків з шестирічним терміном служби. Царськи-ми указами від 4.VI. та 4.VIII.1774 рр. було зруйнувано та скасувано Запорозьку Січ. Усі військовії клейноди козацької та гетьманської влади були конфісковані й перевезені до Москви.
У зв'язку з інкорпорацією України Росією та ліквідацією царським урядом полкового устрою в 1782 р. Київський полк припинив своє існування, а в 1783 р. його реорганізовано в регулярний кара-бінерський полк. Cкасування полкового устрою Гетьманщини істотно порушило мережу полкових військових музикантів на території Лівобережжя України, але не ліквідувало її відразу. Полкові військові музичні осередки Лівобережної України ще діяли протягом 70-90-х років XVIII ст. В кінці XVIII ст. нові заходи Павла I доко-рінно змінили стан військової музики в Україні. На початку 1797 року, за указом імператора Павла I були ліквідовані пол-кові хори та оркестри. За імператор-ським указом від 10 жовтня 1797 р., у церквах Лівобережної України було заборонено співати духовні концерти.
Незважаючи на вищеназвані заходи з боку російської влади, військові оркестри в Україні набули поширення та нового етапу свого професійного розвитку в кінці XVIII - на початку XIX ст. Про це пере-конливо свідчить праця "Теорія музики" (1818 р.) Густава Гесс де Кальве, який тривалий час жив і працював в Україні. Передусім, теоретик характеризує стан розвитку військових музичних колективів кінця XVIII - початку XIX ст. в Україні: "Всякой полк имеет свою капель, и неко-торые из них чрезвычайно хорошо устроены. Иныя ещё и по сие время управляются нанятыми иностранцами, но со временем не будет в них нужды", оскільки, як підкреслив Г. Кальве: "Пол-ковники, которые заботятся иметь искус-снаго капельмейстера, тем более уско-ряют усовершенствованіе прочих музы-кантов" [23, с. 18]. Це означає, що підбір професійних кадрів та навчання війсь-кових музикантів відбувалося під контро-лем та за підтримки полкової старшини. Крім того, Г. Кальве підкреслив, що "Теорія музики" є підручником і розра-хована на аматорів та професійних оркестрових музикантів (виконавців та композиторів): "Книга моя может быть хоть несколько полезна; если любители и уже усовершенствованные полковые музыканти из оной почерпнут ясные понятия, и придут в состояние исправлять партитуры, или и собственные писать" [20, с. 19].
Обґрунтовуючи вищевикладене, під-креслюємо, що в статті окреслено харак-тер та форми діяльності військових музи-кантів Київського полку як важливої сфери суспільно-політичного та культ-урно-музичного життя Лівобережної України другої половини XVII-XVIII ст. Виявлено певні історичні періоди в роз-витку військової музики в Україні, насам-перед, відповідно до періодів правління українських гетьманів Лівобережної України (в умовах функціонування коза-цько-гетьманської держави). Ці військово-музичні інституції належали до етикету українських гетьманів та полкової стар-шини з репрезентативною функцією дер-жавної діяльності в умовах тогочасного українського суспільства. У дослідженні представлено типовий військовий музич-ний осередок одного з десяти полків Лівобережної України. Висвітлена їх кількісна характеристика та музичний інструментарій, специфіка комплекту-вання кадрами та забезпечення музич-ними інструментами; форми навчання військових музикантів тощо.
Так, в умовах козацько-гетьманської держави другої половини XVII-XVIII ст. створилися сприятливі умови для роз-витку військової музики, функціонування якої належало до етикету представників гетьмансько-старшинського стану. Війсь-кова музика набула суспільно-політич-ного та культурно-мистецького значення і була складовою культурно-музичного життя тогочасної України. Після скасу-ванням козацько-гетьманської держави (1764 р.) традиції та форми діяльності військової музики збереглися як галузь культурно-музичного життя в Україні і діяли протягом кінця XVIII - cередини XIX ст. У подальших наукових дослід-женнях необхідно звернути увагу на регіональні особливості в розвитку війсь-кової музичної культури в Україні кінця XVIII - XIX ст.


Джерела

1. Шеффер Т.В. Музика в поміщицькій садибі. Військові оркестри // Історія української музики. - В 6 т. - К.: Наук. думка, Т. 1, 1989. - С. .343-352.
2. Фігурний Ю.С. Історичні витоки військової культури українського козацтва // Ін-т українознавства Київського Національного ун-ту ім. Т. Шевченка. - К.: Вид-во "Бібліотека українця", 1999. - 123 с.; Разумцева Г.І. Значення української військової музики та її функції у розбудові Збройних Сил // Зб. наук. праць: Національна ментальність і духовно-політичні проблеми формування Збройних Сил України. - К.: КВГІ, 1997. - С. 164-175.
3. Круль П. Роговий оркестр в контексті національної своєрідності професіональної музики // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту. Серія: Мистецтвознавство. - 2000. - № 1 (4). - С. 110-114; Круль П. Духові інструменти в кріпацьких інструментальних капелах "панської садиби" // Мистецтвознавство України: Зб. наукових праць. Вип.1-й / Академія мистецтв України. - К., 2000. - С. 165-170.
4. Шафонский Аф. Черниговскаго наместничества топографическое описаніе с краткимъ географическимъ и историческимъ описаніемъ Малыя Россіи. - К., 1851. - Ч. 1. - 358 с.
5. Центральний державний історичний архів України в м.Києві (далі: ЦДІАК України), ф. 269, оп. 1, спр. 404. - 16 арк.
6. ЦДІАК України, ф. 59, оп. 1, спр. 5. - 18 арк.
7. Горенко Л.І. Військова музика Лівобережної України другої половини XVII-XVIII ст. в особах та постатях // Духовність і художньо-естетична культура: Зб/ наук. праць. - К.: НДІ "Проблеми людини", 2000. -Т. 17. - С. .502-508.
8. Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины XVII-XVIII вв. // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. -К., 1896. -Кн.XI. - Отд.2. -С.68-70.
9. Багалей Д. Реестр заслуги музыки войсковой року 1711 октоврія // Киев. Старина.- 1892. - Т. 39. - № 11. - С.296.
10. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (далі: ІР НБУВ), ф. 1, од.зб.66720 (Лаз.). - 563 арк.
11. ЦДІАК України, ф.269, оп.I, спр.4440. -12 арк.
12. ІР НБУВ, ф.I, од.зб.54479 (Лаз.). -474 арк.
13. ІР НБУВ, ф.I, од.зб. 53762 (Лаз.). - 598 арк.
14. ЦДІАК України, ф.269, оп.I, спр.3132. - 48 арк.
15. ЦДІАК України, ф.269, оп.I, спр.997. - 35 арк.
16. ІР НБУВ, ф.I, од.зб.53763 (Лаз.), -453 арк.
17. Маркевич Н. История Малороссии : В 5-ти т. - М., 1842-1843. -Т. 3, 1842. - 598 с.
18. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959. - 532 с.
19. ЦДІАК України, ф.269, оп.I, спр.3047. - 25 арк.
20. Граевский И.С. Киевский митрополит Тимофей Щербацкий. -К., 1912. - 240 с.
21. Гордійчук М. Зародження української симфонічної музики // Українське музикознавство. - 1971. - Вип. 6. - С. 111-125.
22. ЦДІАК України, ф. 59, оп. 1, спр. 1225, Ч. 1. - 36 арк.
23. Гесс де Кальве Г. Теория музыки или Разсуждение о сем искусстве, заключающее в себе историю, цель, действие музыки. - В 2-х т. - Харьков, 1818. - Т. 1. - 304 с.

До змісту "Воєнна історія" #1_3 за 2004 рік

Категорія: Мої статті | Додав: админ (16.10.2013)
Переглядів: 403 | Теги: ВІЙСЬКОВА МУЗИКА КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: