Головна | Реєстрація | Вхід Добро дня Гість
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [68]
Пошук
Наше опитування
Які теми української історії треба більше висвітлювати?
Всього відповідей: 21
Друзі сайту
[03.08.2015][Мої статті]
Плакати Юрія Неросліка - студентам! (0)
[28.07.2015][Мої статті]
РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОГО БАТУРИНА 2013-2014 рр. ПАЛАЦИ ІВАНА МАЗЕПИ ТА КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО (0)
[27.06.2015][Мої статті]
Плакат-оберіг виставки "Герої АТО" (0)
[21.06.2015][Мої статті]
Надія Савченко в Музеї плакату (0)
[04.05.2015][Мої статті]
Славік Кириленко і Моя бабуся - Фані Каплан. Про кіно... (0)
[06.12.2014][Мої статті]
Театр сепаратистського абсурду Національного музею Міноборони (0)
[05.12.2014][Мої статті]
«Айдар» відкриває виставку плакату у Щасті! (0)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Роль і значення жерців. Виховання богатирів

Роль і значення жерців. Виховання богатирів

Тарас КАЛЯНДРУК,
історик, м. Львів,
автор книги "Таємниці бойових мистецтв України” - унікальної розповіді про те, як жили і боролися наші предки, де вони брали силу і наснагу для боротьби. Книга розкриває кращі народні традиції, вчить молодь духовності і історії власного народу. Автор любязно дав згоду "Воєнній історії” на передрук фрагментів його книги, що ми й розпочинаємо з цього числа журналу.

В історії та культурі кожного народу важливе місце займає військова культура. Історія вчить нас, що найвищий стан військового мистецтва завжди відповідав високій культурі і цивілізації народу, при яких лише і можливе необхідне для успішного ведення війни найвище напруження всіх духовних і матеріальних сил людей. Військові традиції, звичаї передаються з покоління в покоління, на них виховуються діти, вони займають важливе місце у вихованні майбутніх громадян-патріотів своєї держави. Український народ, який віками стояв на межі Сходу і Заходу, захищав грудьми Європу від диких азійських орд, віками плекав поряд з тисячолітньою хлібо-робською культурою і культуру військову, ідеальним образом якої став образ Лицаря-козака.
Наші поневолювачі намагалися будь-яким чином знищити ці традиції, викорінити волелюбний дух воїна з українського серця. Окупанти знищували як носіїв військової культури (козацтво, Запорізька Січ, традиції поєдинків, кулачні бої, тощо), так і будь-які згадки про неї. Спалювалися бібліотеки, знищувалися матеріали етнографічних експедицій, переписувалася історія. Вчених, які займалися цими питаннями, піддавали жорстоким репресіям: їх цьку-вали, звільняли з роботи чи знищували фізично. З українця намагалися зробити кріпака-малороса, нам нав'язувався стереотип хохла-недоріки з м'яким характером, ліричною вдачею, який або п'є і танцює, або плаче і зітхає над своєю недолею.
Але ніяким окупантам не під силу викорінити волелюбний дух українця-воїна, тому і живе, незважаючи на всі систематичні нищення і переслідування протягом століть, військова культура українського народу. Відродження цих традицій має стати одним з першо-чергових завдань молодої Української Держави. Ознайомлення з бойовими мистецтвами - один із засобів виховання в українців патріотизму, прищеплення любові до героїчного минулого наших предків. Відроджується козацтво, віднов-люються давні українські бойові мистецтва. Вивчаючи факти з історії бойових мистецтв ми буваємо вражені спадковістю, тяглістю військових традицій. Наприклад, деякі елементи козацьких бойових мистецтв існували ще понад три тисячі років тому (мистецтво будування табору з возів, мистецтво переховування під водою, інститут побратимства). Дослідження розвитку бойових мистецтв українського народу переконливо показує нам, що військове мистецтво українців розвивалось само-стійно, в суворій послідовності, завжди відповідаючи вимогам часу і на всіх етапах свого розвитку не поступалося бойовим мистецтвам інших країн і народів.
Історія бойового мистецтва в Україні захована в глибини тисячоліть. В ті далекі часи техніка і тактика ведення бою будувались виключно на прийомах руко-пашного бою зі зброєю або й без неї.
Наші пращури-арійці традиційно поділялися на три основні касти або варни (слово "варна" на санскриті означає колір): жерців, воїнів та ремісників і селян. Жерці накопичували та зберігали знання, навчали, виховували та лікували народ. Ремісники та селяни виробляли все необхідне для життєдіяльності народу. Воїни ж, вільні від матеріальних турбот, повністю присвячували своє життя війні, вдосконаленню своєї військової майстер-ності та захисту народу від ворогів. Такий поділ виник спочатку як вікові функціо-нальні групи в середині родового сус-пільства. Кожен член роду з юнацького віку, пройшовши відповідну ініціацію, вступав у військову спільноту племені, в якій займався виключно військовою справою. Оженившись, створивши своє господарство, він переходив у наступну групу племені, яка переважно займалася виробництвом необхідних для племені ресурсів. Насамкінець, досягнувши літнього віку, чоловік переходив до групи старійшин, котрі берегли і передавали досвід і знання племені. З часом виникла родова спеціалізація: одні роди почали давати племені передусім воїнів, інші жерців, купців, ремісників або робітників. Це і стало поштовхом формування тради-ційних каст.
Кастовий поділ був відомий і в Україні. Згадки про це збереглися у найдавніших колядках, де, хоча й в дещо зміненому під впливом часу вигляді, розкриваються найархаїчніші фрагменти світосприй-няття наших пращурів.
Кожна з вищезгаданих каст мала своє розвинуте бойове мистецтво. Так, в жерців це була система боротьби без зброї з використанням внутрішніх резервів людини. Візантійський історик так описує бойову вправність слов'янських жерців: "Ті з волхвів, котрі живуть у лісах, а не в містах, володіють руками своїми і ногами з таким успіхом, що можуть протистояти голими кінцівками мечам і списам десятків озброєних гоплітів... Володіють волхви руками своїми і ногами з такою силою, що перед ними не встоїть жоден воїн...” [1]. Жерці також були наділені надприродними властивостями: могли довго обходитись без їжі, перетво-рюватись в різних тварин, птахів, вміли літати, пересуватись під водою, читати людські думки та багато іншого. Могутність жерців була такою високою, що їм змушені були коритись навіть володарі. "Є у них знахарі, влада яких поширюється і на їхніх царів”, - писав у ІХ столітті про русів арабський мандрівник Гардізі [2]. Інший арабський історик Ібн-Русте також говорить про руських жерців: "Є у них жерці, з них деякі керують навіть царем, начебто вони їх (русів) начальники” [3]. Своїй могут-ності жерці завдячували насамперед величезним знанням, котрі в ті далекі часи були дорожчі від золота.
При храмах сколотського бога війни Арея (Арія), якого пізніше стали називати Ярилом, існували спеціальні дружини жерців-воїнів. Є згадки про такі дружини жерців-воїнів і при храмах інших слов'янських богів. Саксон Граматик, описуючи храм слов’янського бога Святовита в місті Арконі на острові Руяні (Рюген), який тепер у складі Німеччини, свідчить про існування таких загонів: "...для його [Святовита] було призначено триста кінних воїнів та триста піших стрільців, що билися в ім’я Боже, як його військо” [4]. У таких волхвів-воїнів існувало потужне бойове мистецтво, яке розвивалося при храмах, подібно до мистецтв шаолінських монахів у Китаї. Існували у слов'ян навіть жриці-воїни (діви-вогнеслужительки), котрі були "навчені знанням витязівським", про яких говориться в "Суді Любуші” [5].
В наших билинах та легендах найдавнішим збірним образом такого волхва-воїна є Волх Всеславович, над-природні здібності якого недосяжні для простих людей. Волх є перевертнем, уміє перетворюватись на різних звірів та птахів, непомітно і швидко пересуватися на величезні відстані в просторі і часі, передбачати майбутнє. І разом з тим Волх є воїном: воюючи зі своєю дружиною не лише вдома, а й здійснюючи похід у вороже царство, завоювавши його, він, таким чином, захищає свій край від ворогів.
На нашу думку, реальним історичним прототипом легендарного Волха Всесла-вовича був руський князь-жрець Один, що прийшов у І столітті в Скандинавські землі і, завдяки своїм надприродним здібностям, був проголошений місцевим населенням- предками сучасних гер-манців - божеством. Із скандинавських джерел відомо, що Один дав місцевим людям освіту, навчив різних наук, в тому числі і бойового мистецтва, яким він досконало володів. В "Едді” - збірнику найдавніших скандинавських міфів - є опис поєдинку між давньогерманським богом Тором та Одином, який прийшов з-над Дніпра. Поєдинок закінчився перемо-гою Одина, і в пізнішій епічній традиції Тор, який до того був верховним божеством германців, виступає вже молодшим богом, сином Одина.
З початком прийняття християнства давні святилища почали занепадати, волхви пішли в народ, почали передавати своє бойове мистецтво простим людям. Відома легенда про Іллю Моровця - Моровлянина, якого московські історики перехрестили на Муромця, хоч назва Моровець походить від поселення Моровиськ на Десні біля Чернігова. В тих же билинах вказується, що першим подвигом Іллі Моровця було визволення Чернігова з ворожої облоги, за що чернігівчани хотіли вибрати Іллю навіть своїм воєводою. І до цього часу старі люди села Моровська зберігають спогад про свого земляка Іллю Моровця, що вбив під Києвом Солов’я-Розбійника. Під Моровськом було урочище Карачарово з тепер висохлою річкою Смородинкою. Ще в XIX столітті старі моровчани показували, де текла та річка Смородинка, і де великий пень від того дуба, про який згадує епос. А селище Моровиськ дістало свою назву від старого слов'янського слова "мор", що означає бій, битву.
За давньою легендою, Ілля Моровець до сорока п'яти років не міг ходити, а потім до нього прийшов старець (волхв), який попросив його дати йому попити води. Коли Ілля, незважаючи на свою неміч, встав і подав йому воду, а потім і сам випив та умився нею, дістав "силу велику" і став богатирем. Аналогічні сюжети з великою частотою повторю-ються і в багатьох інших українських казках та легендах, що свідчить про масовий характер цього явища. На нашу думку, в цих легендах відображено процес передачі потужного бойового мистецтва волхвів народним масам. Так, Ілля багато років йшов до осягнення бойового мистецтва: не вмів ходити", після проходження останнього випробу-вання - "подав кухоль води" - він отримує від старого волхва "велику силу бога-тирську", яка дозволяє йому, простому селянському синові, з легкістю перема-гати професійних воїнів.
Таке отримання сили відбувалося від Учителя, Божого чоловіка, як у легенді про Іллю Муромця, або від самого Господа. Подібно й легендарний Олекса Довбуш дістав таку силу від Бога за те, що вбив чорта. Саме слово богатир (бога-т-арій) вказує на "воїна Бога" - Божу людину тощо.
У казках, легендах збереглися елементи богатирських тренувань, пошуку ними відповідної зброї та коня. Так, у казці про Котигорошка йдеться про те, як йому кували булаву, як він її підкидав і ламав до мізинця. Все більшу і більшу кували йому булаву і, нарешті, остання, найбільша не розламалась і стала його зброєю. Відповідно обирали і богатирських коней. Богатир клав руку на коня, якщо кінь падав, то його забра-ковували. Крім того, за легендами, богатирських коней об'їжджає і сам святий Юрій - покровитель воїнів.
Про тренування, плекання богатирсь-кої сили так говориться у старовинній опришківській пісні: "Не буду я кози пасти, але самі стрижки, силу в собі закохаю та піду в опришки".
Отже, силу слід виплекати, закохати, тобто розбудити певними діями, впра-вами. Ще в ті часи люди знали, що є так звані приховані воїни-богатирі, які до певного часу нічим себе не проявляють, живуть собі як звичайні люди і лише, коли приходить їхня пора, в них відкривається величезна богатирська сила. Як правило, це відбувається під дією екстремальних обставин. "В одної вдови був хлопчик, та такий неоковирний! Всі його, бувало, б'ють. Як минуло йому дванадцять чи чотирнадцять літ і хтось його побив, він ухопив із нього шапку, підняв плечем угол у коморі, поклав під нього ту шапку і знов спустив угол, а сам не знати де й дівся.
А в одного господаря служив також хлопчик. Поїхали вони раз дерево возити. Навалили на віз та й загрузли в баюрі. Той господар аж плаче, так того хлопця лає, що не пильнувався. А той слухав, слухав, а далі як ухопив цілу колоду за грубший конець, підняв як свічку, та як ударив тим кінцем у землю, то колода на цілий сажень угналася в землю. Тоді пішов собі, куди треба йому було".
Те, що у екстремальних обставинах людина здатна проявити надлюдські здібності, доведено сучасною наукою. В таких критичних умовах, особливо де є загроза для життя, люди не відчувають болю, в них з'являється надзвичайна сила, вони рухаються з неймовірною швидкістю, можуть обходитись без їжі і сну та ще багато іншого. Дуже багато таких випадків відбувалося під час війн, коли люди, балансуючи на грані життя і смерті, робили неймовірні речі. Чого варта історія повстанського кобзаря Антона Митяя. "Цей незрячий співець, - зазначав дослідник кобзарства Кость Черемський, - не лише гартував своїм мистецтвом мужність та відвагу вояків, і був зв'язковим між українськими части-нами і повстанськими загонами. Досі зберігаються незвичайні оповіді про його містичні здібності: втративши у моло-дості зір, Антін ніколи не нарікав на долю, натомість зумів вигартувати своє тіло і дух настільки, що часто навіть не сприймався за сліпого. Ходив майже завжди без поводиря, до того ж міг вправно їздити на коні, влучно (на звук!) стріляв із рушниці та револьвера, доско-нало володів холодною зброєю. Під час бойових дій одягався в однострій козака, чіпляв до пояса шаблю й пістоля, пере-кидав через плече бандуру...”[7].
А скільки випадків, коли люди, зі здавалось би смертельними пораненнями, продовжували йти в атаку або, вмираючи, так впивалися в горло ворога, що їх, навіть мертвих, неможливо було відір-вати. Пояснюється це тим, що в людсь-кому організмі заховані надзвичайно потужні резерви, які в критичний момент спрацьовують, внаслідок чого людина може в буквальному розумінні творити чудеса. У кожної людини залежно від її темпераменту є свої специфічні "ключі", каталізатори, якими можна відкрити ці приховані в організмі людини сили. В одних людей таким каталізатором висту-пає страх смерті. Такі речі спостерігаю-ться тоді, коли, наприклад, людина, яка гине, чіпляється в рятівника мертвою хваткою, або коли рятують психічно хвору людину, її в стані втримати лише четверо або п'ятеро чоловік.
Так, під час Другої світової війни, коли на радянський корабель упала п’ятсот-кілограмова бомба, один з моряків з переляку схопив її, підняв та викинув за борт. Знаменитого чемпіона світу з про-фесійного боксу Майка Тайсона колись запитали, як йому вдається так швидко перемагати набагато вищих та сильніших суперників (адже сам він не відзначався високим зростом). "Основним секретом мого успіху є страх смерті. Мій тренер Кус Д-Амато постійно вчив мене. Коли ти бачиш на рингу суперника більшого від тебе, уяви собі, що він хоче тебе вбити. Я так себе лякаю на початку бою, що перетворююсь просто в якусь бойову машину”, - такою була відповідь Тайсона.
Ще більшим каталізатором виступає материнська любов до дітей, яка воістину здатна творити чудеса. Вченими був описаний випадок, коли тендітна жінка у шоковому стані перевернула автобус, коли він наїхав на візок з її дитиною і висмикнула його. Інша жінка з Санкт-Петербурга змогла однією рукою утримувати свою дворічну дитину, схопившись за цеглу карниза лише вказівним і середнім пальцем другої руки, поки не надійшла допомога. І коли її знімали, то вона не могла розтиснути пальців. Декілька годин її заспокоювали, щоб вона відпустила руку своєї дитини. Ще одна жінка у віці сімдесяти років, рятуючи свого сорокарічного сина, пронесла його на спині 13 кілометрів через снігові замети і жодного разу не опустила на землю. Коли люди стали пробиратись на снігоході до місця аварії, щоб врятувати решту людей, вони бачили протягом всього шляху сліди лише однієї пари ніг. І такі випадки не поодинокі.
Взагалі, навіть у світовій юридичній практиці визнано: любов до своїх ближніх здатна доводити людину до так званого стану афекту, при якому людина не може відповідати за свої дії, наприклад, коли небезпека загрожує життю ближніх, люди можуть вбити чи тяжко покалічити злочинців, і суд їх виправдає.
Надзвичайно сильними каталізаторами виступають любов до батьківщини, до друзів, воля до перемоги та інші речі. Наприклад, з любові до товариства перед Корсунською битвою козак Микита Ґалаґан добровільно пішов на муки задля перемоги товариства, і багато таких героїв віками боролися і вмирали, задля життя свого народу. Як писав Д.Яворницький "запорізькі козаки у бою з неприятелем і правильним строєм і окремими масами виявляли дивовижну стійкість і мужність, і якщо неприятель перемагав їх двадцять разів, вони все-таки йшли на ворога двадцять перший раз".
Каталізаторами музика, можуть бути й інші речі, наприклад, музика, яку дуже добре використовують у великому спорті. Знамениті королі футболу Пеле і Гарінча, які своєю грою на полі зачарували серця мільйонів, мали свої секрети. Флегматику Пеле перед кожним футбольним матчем включали його улюблені запальні бра-зильські мелодії. Це його так заводило, що він, в буквальному розумінні, перетво-рювався на живу торпеду, його годі було зупинити. А Гарінча, котрий навпаки був холериком і міг "перегоріти" ще до початку гри, перед кожним матчем виво-зили в міський парк, де не було людей, садили на лавочку і ставили навколо спеціально приготовлені клітки з пташ-ками, слухаючи яких він заспокоювався і виходив на поле в чудовій формі.
В бойових мистецтвах для цього стану існує поняття - "змінений стан свідо-мості", в якому прискорюється внутріш-ній час людини (коли всі навколишні події різко сповільнюються), з'являється над-звичайна сила і спритність, бойова інтуїція та ін. Давніми жерцями були розроблені цілі методики, які дозволяли воїну досягати цього зміненого стану свідомості. Наприклад, в битвах для входження в такий стан воїни часто використовували бойовий крик:
А Підсокольник скричить, а мати земля дрижить;
А старий козак скричить, то ліси ломляться.
Варіантом бойового крику виступає і знаменитий свист Солов'я-Розбійника, яким можна було, за легендою, вбити людину Адже за допомогою бойового крику наші воїни не лише підіймали свій бойовий дух, а й наганяли жах на супротивника. Ось як описує ефективне застосування такого крику в бою чорноморський пластун Строкач: "Кілька черкесів кинулось до куща, а один прямо на мене з гвинтівкою в руках так і лізе, бестія, в саму гущавину, без всякого страху. Е-е., - думаю, вбити тебе не вб'ю, а провчу на все життя, будеш пам'ятати: "А тю, дурний!" - крикнув йому над вухом скільки було сили. Як скочить від мене черкес, як побіжить, і гвинтівку свою випустив... Я її зараз прибрав, тепер у мене два заряди; черкесів же лишилось лише четверо: бо поранив одного і перелякав до смерті іншого". За допомогою бойового крику козаки умудрялися спонукати до втечі навіть цілі ворожі армії. "Козаки напали на французів з жахливим галасом, наші люди, що не звиклі до такого галасу, так перелякалися, що кинулися тікати і відступили до болота на другому березі річки...", - так описує тогочасна фран-цузька газета бій козаків Тараського з армією французького генерала де Суас-сона під час Тридцятилітньої війни в 1634 році. Цікаво, що саме від використання бойового крику виникла назва одного з видів козацького бойового порядку "галас", коли козаки змішувались з ворогом і бій перетворювався на низку єдиноборств. Саме в таких умовах можна було найефективніше використати бойо-вий крик, деморалізуючи ворогів та лякаючи їхніх коней, що знаменито опи-сав Микола Гоголь у своїй повісті "Тарас Бульба”.
Для входження в змінений стан свідомості використовувались також пісні і музика: козак-Мамай традиційно зобра-жений в медитаційній позі, з бандурою в руках.
Відомі факти, коли навіть рани, отри-мані в бою, козаки лікували за допомогою спеціальних пісень, котрі вводячи пора-неного в стан близький до гіпнотичного трансу, слугували замінником наркозу. І той, хто навіть один раз почув фантас-тичне звучання стародавнього козацького твору "Запорізький марш”, може впев-нитися в його надзвичайному впливові на психофізичний стан людини. Боплан, описуючи подвиг запорожців, зазначав, що вони постійно співають і танцюють (до речі, те саме писали грецькі історики про воїнів князя Святослава). Древній бойовий танець Гопак - саме один із засобів ввести воїна у такий стан.
Гетьман Українського Козацтва Володимир Мулява у своєму дослідженні незвичайних можливостей козаків наво-дить приклад одного такого старовинного козацького "каталізатора", котрому старий козак навчає молодшого: "Коли тобі від болю вже в очах тьмариться і білі метелики літають, згадуй стежину біля рідної хати, згадуй батька, згадуй матір. Якщо пам'ятаєш найщиріші, найлагідніші батькові або материні слова, повторюй їх…” [10]. Тут ми бачимо типовий приклад самонавіювання, своєрідної козацької мантри, яка допомагала ефективно керувати своїм тілом у будь-яких обставинах. Під час бою як мантру козаки постійно промовляли про себе коротку молитву "Спаси і сохрани”, звер-таючись про заступництво до Богородиці, ангелів, предків. Ці слова були вигра-віювані на зворотній стороні натільних козацьких хрестів. Недаремно ж і один з видів старовинної козацької боротьби називається "Спас”.
Для досягнення такого стану в козаків були й інші вправи. Столітній запорожець Микита Корж згадує про випробування, які йому доводилось витримати для осягнення козацького стану: "Що скажуть, те й роби, в огонь і в воду лізь, коли звелять; дадуть тобі шматок хліба та заборонять їсти, то з голоду опухни, а хліба того не покуштуй” [11]. Така вправа добре загартовує волю, вчить людину керувати своєю свідомістю. Адже і східна медитаційна практика зводиться до того, що людина, сидячи на колінах, із закри-тими очима старалася зберегти повну нерухомість, розслабивши м'язи тіла і діафрагми, що сприяло глибокому диханню, а також "звуженню свідомості", простіше кажучи, біль в затікаючих ногах заставляв забути про все інше. А коли сюди ще додати боротьбу з почуттям голоду, а кусень хлібини перед очима виступає як додатковий подразнювач, то ефект від такої вправи буде надзвичайний.
На багатьох картинах типу "Козак - душа правдивая...” козака зображено не з бандурою в руках, а з характерно складе-ними руками, при чому положення пальців рук дуже нагадує положення при виконанні однієї з основних поз індій-ських йогів "Дх’яні-Мудри” [12].
Багато дослідників схиляються до думки, що на картині "Козак Мамай” показано саме момент медитації. Оскільки козаки - прямі нащадки індо-арійської касти воїнів-кшатріїв, про що ми докладніше будем говорити пізніше, то наявність у козаків системи, подібної до йогівської - явище закономірне. Правда, ці знання вважалися засекрече-ними, таємними, тому з часом, вже у XVIII столітті, після знищення Січі, непосвячені люди, не знаючи про істинну причину складення рук, перемальовуючи ці картини, придумали версію, що козак нібито б’є воші, і почали ставити підписи під картинами на кшталт "було ляхів борючи і рука не мліла, а тепер сильно вош одоліла”. Крім того, такі надписи на картинах дозволяли й ефективно вводити в оману московських окупантів, які після зруйнування Запорозької Січі намагалися знищити будь-які прояви самобутньої військової системи українців. Про справ-жній же зміст картини "Козак Мамай” знали лише посвячені.
Козацькі характерники вміли викорис-товувати і такі каталізатори, які зараз прийнято називати психотропними засобами. Ось свідчення одного молодого селянина часів Коліївщини про те, як характерник Шелест хотів прийняти його в гайдамаки. Коли селянин зі страху відмовився, Шелест дав йому випити трохи горілки, а потім вимастив лице рушничним порохом, змішаним з горілкою. "Тоді він насипав на долоню пороху, та розтер - розтер з горілкою, та помазав мені по виду, то така зараз охота взяла, що тілько дай спис у руки, здається б, пішов та й душив би всякого” [13].
За радянських часів комуністичні псевдоісторики всіма силами прагнучи знайти наявність класової ненависті між козаками на Січі, приводили свідчення, що старі козаки в куренях піддавали молодиків знущанням, часто били. Перевіривши свідчення, що молодики зазнавали різних принижень від старших козаків, навіть терпіли побої, я задумався, невже сумнозвісна радянська "дідівщина” веде свої корені із Запорізької Січі? Пояснити це примітивним садизмом козаків було важко. Відповідь мені підказали члени клубу бойових мистецтв "Характерник”. Коли група дослідників із цього клубу провела експеримент за реконструйованими козацькими методи-ками тренувань, вони отримали неспо-дівані результати. Тому вважаємо за доцільне докладніше розповісти про суть цього експерименту.
Вивчаючи психофізіологічні аспекти тренування козаків, вони провели серію експериментів, один з яких полягав у тому, що кільком добровольцям, відіб-раним з членів козацького табору, було поставлено завдання: навчитися розпіз-навати приховану небезпеку: Будь-хто з учасників табору мав право в будь-який момент завдати кожному з випробову-ваних бійців удар дозованої сили. Від бійця вимагались тільки захисні дії або імітація контратаки чи удару на виперед-ження і категорично заборонялося демонструвати готовність до дій, тобто боєць повинен демонструвати зовнішню незворушність та спокій. Поступово сила атак збільшувалась, звичайно так, щоб не травмувати бійця, а напади проводилися в найнесподіваніші моменти: під час розмови, в їдальні, під час сну. Паралельно проводилися тренування в боротьбі зі зброєю та без неї, нічні тренування та тренування із зав’язаними очима. В перший тиждень в учасників експерименту була відчутна психологічна втома, але після цього адаптаційного періоду почалось різке покращення багатьох якостей. Надзвичайно посили-лась увага і концентрація, на тренуваннях під час поєдинків збільшилось викорис-тання випереджальних ударів та ударів назустріч, помітно покращилась реакція. Проводити успішно напад було дедалі важче, а до одного з бійців не можна було підійти навіть під час сну: з наближенням до нього він розплющував очі або миттєво піднімався. Самі ж учасники експерименту були дуже задоволені своїм фізичним і психологічним станом, а також почали помітно відрізнятись від інших членів тренувальної групи. Згодом всі вони зайняли призові місця на змаганнях загальноукраїнського рівня.
Тепер стають зрозумілими стародавні свідчення запорожців, а також зміст козацької приказки: "Терпи, козаче, отаманом будеш”. Адже всі ті випробовування мали на меті розвинути в козака так зване "шосте відчуття", зробити з нього воїна з унікальними бойовими даними - характерника, відкрити в ньому приховані можливості. Адже в умовах смертельної сутички з ворогом вигравав той, хто володів більш тонким сприй-няттям оточуючих обставин, підвищеним рівнем уваги і спостережливості, загостреним почуттям небезпеки, ініціативною проникливістю, здібністю фізично відчувати суперника в умовах неочевидності. В козацтві не було прийнято кидати на смерть необстріляну та непідготовлену молодь (як це практикувалось в "доблесній” радянській армії). Тому вони намагалися всіма, хай навіть і жорсткими методами зробити молодого козака максимально невразливим для ворогів. Все уже залежало від кожного з молодиків: чи досягне він найвищого рівня, чи ні.
Цікаво, що коли учасників даного експерименту просили пояснити, як діє механізм розкриття прихованих відчуттів, всі вони і самі не могли зрозуміти, як їм вдавались подібні речі. А з наукової точки зору все пояснюється просто. Доведено, що в організмі людини закладені надзвичайно великі потенційні можливості (демонстрацією яких нас дивують, наприклад, індійські йоги), котрі вона зазвичай не використовує. Адже за дослідженнями людина, зв’язана різними почуттями та соціальними нормами, в нормальних повсякденних умовах вико-ристовує лише від 1% до 4% (за різними джерелами) свого головного мозку. Для порівняння: звичайні сірі щурі використо-вують свій мозок аж на 96%. І лише в екстремальних безнадійних випадках, коли постає питання: вижити або загинути, в людини включаються інші, до того не використані ділянки мозку, завдяки яким людина може, в буквальному розумінні, творити чудеса. Власне учителі-волхви і вчили відкривати, розбуджувати в себе ці здібності, використовувати їх, і передавати ці знання іншим, як це трапляється у вищенаведеній билині з Іллею Моровлянином. До речі, Ілля Моровець-Моровлянин в усіх легендах та билинах, навіть у московському їх запозиченні, іменується "старим козаком”, "отаманом застави богатирської”, що проливає світло на таємницю виникнення козацтва. Між іншим, волхви-характерники збереглися на Запорізькій Січі аж до її зруйнування Москвою в XVIII столітті, а в Карпатах - й донині.


Джерела
1. Коряко В. Бойове мистецтво волхвів // Запорізький Спас. - 1997. - № 2. - С. 2.
2. Новосельцев Я.П. Восточные и западные источники о древнерусском государстве // Древнерусское государство и его международное значение. - М.: Наука, 1965. - C. 398.
3. Там само. - С. 398.
4. Виклади давньослов’янських легенд або міфологія укладена Я.Ф. Головацьким. - К.: Довіра, 1991. - С. 19.
5. Былины. - М.: Гослитиздат, 1954. - С. 75.
6. Гнатюк В. Нарис української міфології. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. - С. 9.
7. Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю. - К.: Діокор, 2001. - С. 72.
9. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. - Львів: Світ, 1990. - Т. 1. - С. 269.
10. Сковорода Г. Пізнай в собі людину. - Львів: Світ, 1995. - С. 5.
11. Стороженко О. Марко Проклятий. Оповідання. - К.: Дніпро, 1998. - С. 214
12. Білецький П.О. "Козак Мамай” - українська народна картина. - Львів: Вид-во Львів. університету, 1960. - С. 18-19.
13. Кулиш П. Записки о Южной Руси. - СПб, 1898. - С. 294-295.

До змісту Воєнна історія №2 за 2003 рік

Категорія: Мої статті | Додав: админ (14.10.2013)
Переглядів: 353 | Теги: Роль і значення жерців. Виховання б | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: