Головна | Реєстрація | Вхід Добро дня Гість
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [68]
Пошук
Наше опитування
Які теми української історії треба більше висвітлювати?
Всього відповідей: 21
Друзі сайту
[03.08.2015][Мої статті]
Плакати Юрія Неросліка - студентам! (0)
[28.07.2015][Мої статті]
РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОГО БАТУРИНА 2013-2014 рр. ПАЛАЦИ ІВАНА МАЗЕПИ ТА КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО (0)
[27.06.2015][Мої статті]
Плакат-оберіг виставки "Герої АТО" (0)
[21.06.2015][Мої статті]
Надія Савченко в Музеї плакату (0)
[04.05.2015][Мої статті]
Славік Кириленко і Моя бабуся - Фані Каплан. Про кіно... (0)
[06.12.2014][Мої статті]
Театр сепаратистського абсурду Національного музею Міноборони (0)
[05.12.2014][Мої статті]
«Айдар» відкриває виставку плакату у Щасті! (0)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

КЮЧУК-КАЙНАРДЖИЙСЬКИЙ МИР 1774 р.: УКРАЇНСЬКИЙ РАХУНОК

КЮЧУК-КАЙНАРДЖИЙСЬКИЙ МИР 1774 р.: УКРАЇНСЬКИЙ РАХУНОК

Тарас Чухліб, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, директор Науково-дослідного інституту українського козацтва

Великого розголосу серед українського суспільства набув нещодавній запит Держдуми Російської Федерації до власного уряду, у якому йшлося про можливість "повернення півострова Крим до складу Російської Федерації у відповідності з Кючук-Кайнарджийським договором від 1774 р.". У багатьох громадян відразу ж виникло питання: а чи може сучасна Росія претендувати на спадок колись могутньої Російської імперії? Адже ще у 1920-х рр. РСФСР, яка разом з іншими республіками утворила Радянський Союз (правонаступником якого і є сучасна Російська Федерація), категорично відмовилася успадкувати всі міжнародні права корони Романових. У такому разі цікаво, чому ж саме положення російсько-турецького дого-вору 1774 р. стали основою для чергових територіальних претензій представників владних структур Росії до України? Отже, звернімося до історії.
Боротьба України і Росії за Крим

До завоювання Криму Російська імпе-рія йшла досить довго. Ще наприкінці ХVІІ ст. з цією метою за наказом царів було здійснено два великих військових походи. У першому з них, який відбувся у 1687 р., разом із 60-тисячним російським військом брало участь 50 тисяч україн-ських козаків на чолі з гетьманом І. Самойловичем. Під час походу на Крим у 1689 р. об'єднана армія нараховувала 100 тисяч росіян і 40 тисяч українців, якими керував гетьман І. Мазепа. Ці грандіозні військові операції, з огляду на різні причини, закінчилися невдачею. Але, як бачимо, ресурси України, насамперед людські, у боротьбі за вихід до Чорного моря російські монархи використовували сповна.
У наступному, ХVІІІ ст., після закріплення на берегах Балтійського моря, Росія з новими силами починає воювати з Османською імперією за право бути одним із господарів Чорного моря. Війна з Туреччиною 1735 - 1739 рр. відзначалася тим, що до складу російської армії безпосередньо включалися козацькі полки з Лівобережної України (Гетьман-щини), Слобожанщини та Запорозької Січі. Згідно з військовим реєстром 1739 р. українців нараховувалося 32 тисячі чоловік. Хоча ця війна закінчилася невда-чею для Санкт-Петербургу, однак було здобуто цінний досвід, адже під час бойових операцій російські війська діяли на території Криму.
Саме запорозькі козаки у травні 1736р. першими перейшли Сиваш і на чолі з кошовим отаманом І. Малашевичем здій-снили розвідку боєм у тилу ворога. Через деякий час запорожці розгромили орду нуредин-султана (одного з заступників кримського хана) й захопили його прапор, бунчук і булаву. Під час цього бою загинуло близько 200 січовиків, а всього протягом усієї війни поклали голови майже 1 500 українських козаків. Зо-крема, під час здобуття Гезлева (суч. Євпаторія) у червні 1736 р. було смер-тельно поранено миргородського полков-ника Павла Апостола. А у боях за Крим загинув відомий український літописець, гадяцький полковник Григорій Граб'янка.
16 червня 1736 р. корпус генерал-майора Репніна, у складі якого перебувало близько тисячі запорожців, навіть завою-вав татарську столицю Бахчисарай. Ось як високо російський командувач Б. Мініх оцінював дії українців: "...понеже они в марше в неприятельской земле всегда впереди имелись" У наступні роки Запо-розька Січ виконувала роль прикордон-ного форпосту Російської імперії у проти-стоянні зі Стамбулом за Крим. Окрім того, запорожці проводили постійну розвідку боєготовності турецьких і татарських збройних сил та доповідали про це київській і петербурзькій владі. Велику участь українці також взяли і в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., яка, власне, й завершилася укладенням згадуваного Кючук-Кайнарджийського миру.

Український ресурс у російсько-турецькій війні 1768 - 1774 рр.

14 жовтня 1768 р. Туреччина оголо-сила війну Росії, а вже 31 жовтня президент Малоросійської колегії (її організували замість скасованого у 1764 р. гетьманського уряду) П. Рум'янцев наказав кошовому отаману Запорозької Січі П. Калнишевському: "...все войсько свое устроить… в военный порядок тот час, чтобы готовы вы были к внезапному ополчению". Згідно з сучасними дослід-женнями, у ході цієї війни український елемент складав 25% від складу 2-ї російської армії, яка діяла у Північному Причорномор'ї, Приазов'ї і Криму, та 10 % від складу діючої на турецькому фронті 1-ї армії. Головним завданням запорожців була форпостна служба, що передбачала проведення розвідувально-диверсійних операцій. Під час бойових дій на Дунаї запорозька флотилія захопила десятки турецьких суден, велику кількість гармат, зброї, боєприпасів, знищила і захопила в полон тисячі турецьких вояків. У боях за Крим відзначилася козацька піхота, яка безпосередньо керувалася кошовим отаманом. 5 січня 1771 р. П. Калнишев-ський за успішні дії проти турків був нагороджений золотою медаллю з діаман-тами на андріївській стрічці. Окрім нього було нагороджено ще 16 українських старшин.
У цій війні, що привела до укладення Кючук-Кайнарджийського миру, україн-ські ресурси використовувалися ще з більшим розмахом. Генерал-фельдмаршал П. Рум'янцев з початком військових дій у Криму відразу ж взяв з Малоросійського скарбу (аналог сучасного міністерства фінансів) 100 тисяч рублів асигнаціями на "татарські витрати". На-гадаємо, що один паперовий рубль тоді прирівнювався до срібного. Гроші величезні! На початко-вому етапі війни канцелярія Мало-російського скарбу переслала до Головної провіантської канцелярії 95 тисяч 337 рублів 52 копійки на потреби "шести драгунських полків, також Генералітету і польової аптеки, і глухівського гарнізон-ного полку". Після цього військова ма-шина імперії ще неодноразово використо-вувала українські фінанси. 12 червня 1770 р. Малоросійська колегія видає указ про надання 4 тисяч рублів для потреб формування одного з підрозділів росій-ського флоту. А через два роки, 22 бе-резня, імператриця Катерина ІІ звеліла українській владі у черговий раз видати командувачу 2-ї армії князю Долгорукому 100 тисяч рублів.
Згідно з указом Сенату українці були зобов'язані надавати необхідні кошти для транспортування до театру бойових дій артилерії. З Малоросійського скарбу також постійно видавалися гроші російс-ьким офіцерам, які з командами рекрутів рухалися до місця збору основних сил. Треба відзначити й те, що Україна фінан-сувала придбання для армії Російської імперії великих партій волів, коней та возів. Протягом 1768 - 1772 рр. зусиллями воєнної експедиції Малоросійської колегії зібрано "для армій (1-ї та 2-ї) по 5 тисяч пар волів з належним числом погонщиків і 2 500 фур". Окрім того, на потреби 2-ї армії додатково було придбано 1 472 воли і 422 фури загальною вартістю 30 тисяч рублів. Для імперської артилерії україн-ським коштом було закуплено у насе-лення 1 269 пар волів з возами вартістю 22 743 рубля 68 копійок. В останній рік війни для придбання російськими офіцерами коней виділено 19 888 рублів 50 копійок. Гроші з українського бюджету також використовувалися для винагороди за успішні бойові операції. З цією метою 23 900 рублів було видано самому П. Рум'янцеву.
Окрім грошей з населення України збирався провіант, робоча худоба, шан-цевий інвентар. Неодноразово мирних селян залучали до фортифікаційних робіт, перевезення у діючу армію провіанту і фуражу, організації переправ російських військ через водні перешкоди тощо. Десятки тисяч українських посполитих сушили сухарі та заготовлювали для дію-чої армії сіно. Постійні побори росій-ського командування змусили козацьку старшину на своєму з'їзді ще наприкінці 1768 р. висунути вимогу до імперської влади "О заплате долгов малороссий-скому народу". Можливо, керуючись логікою російських колег, сучасним українським депутатам потрібно набра-тися сміливості й звернутися до Держ-думи РФ з аналогічною вимогою?

Територіальні надбання Російської імперії у 1774 р.

Ґрунтовний аналіз мирних домовлено-стей між Росією і Туреччиною здійснила у 1955 р. в своїй книзі "Кючук-Кайнард-жийський мир 1774 года (его подготовка и заключение)" радянський історик Олена Дружиніна. У додатках до наукового дослідження вміщено оригінальний текст договору, з яким також можна ознайоми-тися у виданні "Полное собрание законов Российской империи". О. Дружиніна пише, що про якнайшвидше завершення війни 1768-1774 рр. однаково мріяли як у Санкт-Петербурзі, так і в Стамбулі. Якщо для Росії це було спричинене розгор-танням селянської війни на чолі з О. Пуга-човим, то для Туреччини зміною султанів - у січні 1774 р. після смерті Мустафи ІІІ до влади прийшов Абдул-Гамід І, який був противником продовження військових дій.
"Пункты вечного примирения и покоя между империями Всероссийскою и Портою Оттоманскою" - саме так нази-вався мирний договір між Росією і Туреч-чиною, що був укладений 10 (21) липня 1774 р. в невеличкому селі Кючук-Кай-нарджа неподалік від міста Силістрії. З російського боку його підписав генерал-фельдмаршал П. Рум'янцев (до речі, у тексті договору присутні його титули як "Колегии Малороссийской президента" и "малороссийского генерал-губернатора"), а з турецького - верховний візир Мусун-заде Мегмет-паша. Договір складався з вступу, 28 статей і секретного допов-нення. Вже в преамбулі вказувалося на те, що договір має припинити довголітню війну між двома державами. Чому ми на цьому наголошуємо? А тому, щоб у читачів не склалося враження про добро-вільність переходу під владу Російської імперії тих чи інших земель (про це трохи нижче). Всі територіальні поступки Туреччини на користь російських монар-хів були зроблені нею у результаті локальних військових програшів.
Якими ж були ці поступки? Насам-перед це "крепости: Еникале и Керчь... с их пристаньми и со всем в них находя-щимся, тож и с уездами, начиная от Чер-ного моря и следуя древней керченской границе до урочища Бугак и от Бугака по прямой линии кверху даже до Азовского моря, остаются в полное, вечное и не-прикословное владение Российской импе-рии". Окрім того, до володінь Російської імперії відходили замок Кінбурн та місто Азов з навколишніми землями. Ось і всі територіальні надбання, які набула Росія після виснажливих шести років війни.
Що стосується Криму, то він оголо-шувався "вольною и независимою облас-тью", якою мала володіти "татарська нація". "Российская империя оставит сей татарской нации… все города, крепости, селения, земли и пристани в Крыму и на Кубани, оружием ее приобретенные", - відзначалося в третій статті договору. Великою перемогою російської дипло-матії було й те, що Туреччина відмовля-лася утримувати в Криму свої фортеці та військові гарнізони. Таким чином, згідно з положеннями Кючук-Кайнарджийського миру 1774 р. Кримське ханство оголошу-валося незалежною державою. Про це слід знати не тільки російським депута-там.

Наслідки Кючук-Кайнарджийського миру

Звичайно, що найголовнішим наслід-ком російсько-турецького договору 1774р. стала відмова Османської імперії від протекторату над Кримським ханством, який вона здійснювала з 1475 р. Проголо-шення Криму "вольною и независимой областью" було лише спритною дипло-матичною задумкою Росії. Це робилося лише заради того, щоб, по-перше, дати можливість Туреччині гідно вийти з війни й одночасно відмовитися від Криму, а, по-друге, цілковито оволодіти ханством, яке залишалося без турецької підтримки у майбутньому.
Разом з тим, одним з опосередкованих наслідків укладення між Російською і Турецькою імперіями мирного договору у селі Кючук-Кайнарджа стала ліквідація Катериною ІІ Запорозької Січі. Проекти знищення або ж перенесення в інше місце цього українського "острівка свободи" виникали у придворних колах ще з середини ХVІІІ ст. Однак військова сила запорожців ще була потрібною для боротьби з турками. Коли ж загроза з боку Стамбула зникає, то відразу ж гостро постає питання і про скасування Січі. Це й було зроблено на початку червня 1775 р. за допомогою 40-тисячного російського війська під командуванням генералів О. Прозоровського і П. Текелії, які повер-талися з театру бойових дій.

Цікавим залишається і той факт, що в маніфесті Катерини ІІ про зруйнування Запорожжя поряд з провинами козаків, основна з яких полягала в будівництві ними "посреди Отечества области совер-шенно независимой под собственным своим неистовым управлением", відзнача-лася й велика роль запорожців у перемозі Росії над Туреччиною - "немалая же часть Запорожского войска в минувшую ныне сколь славную, столь и счастливую войну с Портою Оттоманскою, сказала при армиях наших отличные опыты мужества и храбрости…" Однак заслуги українсь-кого козацтва у російсько-турецькій війні 1768 - 1774 рр. не стали перешкодою для руйнування Січі та ув'язнення його керівництва. Чверть століття відбув у Соловецькому монастирі кошовий отаман П. Калнишевський, військовий писар І. Глоба помер на засланні у Туруханську, а запорозький суддя П. Головатий - у Тобольську. Так відплатила Російська імперія українцям за їхню участь у боротьбі з турками і татарами за право володіння Кримом.
До речі, за радянських часів історики звертали увагу на те, який вплив мали російсько-турецькі домовленості для України. У книзі Ю. Клокмана "Фельд-маршал Румянцев в период русско-турецкой войны 1768 - 1774 гг." (Москва, 1951) знаходимо висновок про те, що одним з наслідків Кючук-Кайнарджий-ського договору стало "закріпачення українського селянства; ліквідація остан-ніх залишків самостійності та особли-востей політичного устрою України".
Очевидно, що підписаний у селі Кючук-Кайнарджа договір став першим міжнародно-правовим документом, який свідчив про намагання Російської імперії оволодіти Кримом. Але лише у квітні 1783 р. Катерина ІІ підписала рескрипт про його включення до складу імперії. Підкоряючись військовій силі росіян, у липні того ж р. зрікається престолу остан-ній кримський хан Шагін-Гірей. Крим-ське ханство перестає існувати як дер-жава, а на його землях утворюється Тав-рійська область Новоросійського краю. До її складу увійшли Кримський і Таман-ський півострови та землі між Дніпром, Кінськими Водами і Бердою.

Українські гроші на Севастополь (замість епілогу)

Після завершення війни за Крим росій-ська влада продовжувала використовувати українські людські й матеріальні ресурси для утвердження там своєї присутності. У лютому 1780 р. Катерина ІІ наказує "відпустити із прибутків наявних, що у відомстві Малоросійської колегії знахо-дяться, у диспозицію нашого генерал-поручика і флоту генерал-цехмейстера Ганібала на будівлі необхідні по флоту нашому чорноморському 208 640 рублів (!)" Ці гроші, які збиралися головним чином з українських селян, були викорис-тані пращуром О. Пушкіна при будів-ництві морського порту в Севастополі. Окрім того, для побудови кораблів Чорно-морського флоту постійно брали дере-вину, яку вирубували в українських лісах. Використовували десятки тисяч селян з України під час різноманітних будівель-них робіт у Криму.
Російська імперія, використавши під час війни за Крим у 1734-1739 рр. вій-ськову силу українців, невдовзі скасовує гетьманський устрій, що призводить до втрати Лівобережною Україною політич-ної автономії та перетворення її на звичайну провінцію. Так само російська влада діяла й після завершення війни 1768 - 1774 рр., коли була ліквідована Запо-розька Січ, що брала активну участь у боротьбі з турками і татарами. Таким є український рахунок в історії довголіт-нього протистояння Російської та Осман-ської імперій. До речі, війни за Крим між цими державами продовжилися і в ХІХ ст. Згадаймо хоча б т.зв. Кримську війну 1853 - 1856 рр., під час якої у складі російської армії знову воювало чимало українців.
Таким чином, є очевидним той факт, що депутати російської Держдуми чи не знають власної історії, чи свідомо обду-рюють власну та світову спільноту. Адже єдиний висновок, який можна зробити після уважного ознайомлення з текстом Кючук-Кайнарджийського договору 1774р., - Крим мав належати "вільній і незалежній" татарській нації! Це є історичною правдою. Як правдою є й те, що Крим має належати не тільки татарам, але також українцям, росіянам, грекам, болгарам, караїмам та представникам інших багатьох національностей, які з давніх-давен його населяють. І лише незалежна Українська держава, на нашу думку, опираючись на власну Консти-туцію та міжнародне право, зможе забез-печити повноцінний розвиток однієї з невід'ємних частин своєї території.

 

До змісту журналу "Воєнна історія" #1-3 за 2006 рік

Категорія: Мої статті | Додав: админ (16.10.2013)
Переглядів: 398 | Коментарі: 1 | Теги: КЮЧУК-КАЙНАРДЖИЙСЬКИЙ МИР 1774 р.: | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: